<<
>>

Моваі ментальність

Ще з часів Гумбольдта, який казав, що мова – це об’єднана духовна енергія народу, учені переконані, що між світоглядом людини та її мовою існує прямий зв'язок. На підтвердження цього німецькі учені провели цікавий дослід.

Учасникам лінгвістичного експерименту показували відео. Наприклад, двоє жінок йдуть по доріжці або наближаються до будинку або заходять до нього. Що повинні зробити піддослідні, розповідає доктор Барбара Шмідтова, доцент німецької філології для іноземців Гейдельберзького університету: «Загалом були показані 60 різних ситуацій із повсякденного життя. Головним в усіх кліпах було зображення руху. Завданням учасників експерименту було, подивитися на сцени та, поки ці сцени ще тривають, якомога швидше розповісти про те, що на них відбувається». Піддослідним не сказали, що насправді було лише два види сцен: на одних люди або тварини йдуть, а на інших вони приходять до якогось пункту призначення. Учасники дослідження розмовляли сімома різними мовами і це, дивним чином, відбивалося в змісті їхніх описань, - каже доктор Шмідтова. Німецький хлопчик навіть засмутився: «Що ж мені казати? Я не знаю, куди ці вівці йдуть». Німці, чехи або нідерландці у 60 відсотках випадків називають кінцевий пункт або мету ще не завершеного руху. Араби – лише у 40 відсотках випадків. Очевидно, тут існує зв'язок із граматикою,- пояснює Шмідтова: «Ці відмінності залежать від тих граматичних засобів, які є у розпорядженні мовців у їхній рідній мові. Тому німці, наприклад, відрізняються від англійців, тому що до свого вербального спілкування майже обов’язково включають цей кінцевий пункт.» Німецькою навряд чи хтось скаже: «Дві жінки, що йдуть». Радше: «Там кудись йдуть дві жінки». Чи означає по-різному сказане учасниками експерименту, що вони по-різному сприймають показані їм сцени? Для цього у другому експерименті їх запитали, що вони можуть пригадати: «Стало зрозумілим, що ті мови, де у вербалізації зображення з’являвся кінцевий пункт, значно краще відновлювали в пам’яті ці сцени. За п’ять хвилин після завершення першого експерименту. Тобто, ті ж німці знову були кращими в запам’ятовуванні, ніж англо- чи іспаномовні.» Таким чином, рідна мова є своєрідним фільтром для сприйняття та мислення.При цьому, арабська, іспанська та англійська мови формують групу, яку цікавить більше процес та рух, а голландська, чеська та німецька звертають увагу на мету. Барбара Шмідтова, чешка за походженням, та її колеги зробили важливе відкриття. Воно ставить нові і нові запитання: Чи можна взагалі зрозуміти культуру народу, не дослідивши його мовних характеристик? Також цікаво, як вплине на національні особливості та стереотипи міжнародне поширення англійської мови?

Найадекватнішим засобом самопізнання народу є його рідна мова, тому що в ній найповнішою мірою відображені й зафіксовані всі тонкощі його світосприйняття, його буття, його історичний шлях, його ментальність і характер. Німецький учений, визначний представник естетичного напрямку в мовознавстві Карл Фосслер писав про неминучість певної відповідності між тим, "як працює фантазія народу, і тим, як він вимовляє і артикулює" [366]. Цікавою в цьому аспекті є думка творця глибоко української за своєю суттю "філософії серця" Памфіла Юркевича: "Слово є мовою свідомої душі людини, звук є мовою несвідомої душі всього, що існує" [367]. Це стосується і звуків мови, їх латентного сенсу. Петро Стебницький у 1905 році писав, що закон 1876 р. ("Емський указ" про заборону української мови) змушує користуватися російським правописом, який "цілковито спотворює фонетичний лад малоруської мови недоречним застосуванням літери "ы" для зображення значно більш м'якого звука, ніж відповідний звук великоруської мови ("вик", "прывык")" [368]. Йшлося не лише про "м'якість" звука, а й про відповідні якості української душі, про сприйняття українцями світу і ставлення до нього. Скажімо, в українській мові відчуття плинності, текучості пов'язане зі звуком "л", який чують українці у звуках природи ("плавати", "лити", "булькати" тощо). В японській мові такого звука немає, отже, ідея плинності та всілякі асоціації з цим звуком у японців не можуть пов'язуватися. У давньогрецькій і латинській мовах не було шиплячих звуків – не було для носіїв цих мов таких звуків і в природі (порівн. укр.: "шум", "шелест", "шепіт", "шурхіт" та под.), відповідно, не могло бути пов'язаних із цими звуками асоціацій, оцінного ставлення до явищ тощо. З української мови на латинську не вдасться перекласти відомий лінгвістичний жарт: "У слові "сусідка" теоретично шиплячих звуків немає, а практично вони є",– тому що в латинській мові сварливість через відсутність шиплячих звуків не може асоціюватися зі словами типу українських лексем "шипіти", "сичати", "бурчати" тощо. Як бачимо, особливості мови, пов'язані з ментальністю її носіїв, чітко сприймаються на тлі інших мов. Тут, справді, висловлюючись за В. фон Гумбольдтом, треба вступити в коло іншої мови і звідти поглянути на свою. Проілюструємо це на прикладі наголосу в українській мові в зіставленні з російською.

1.

<< | >>
Источник: Відповіді на білети по курсу психологія ментальності. 2016

Еще по теме Моваі ментальність:

  1. Особливості психологічного матеріалу як об’єкту викладання і засвоєння.
  2. Сутність психології ментальності
  3. 2 . Менталітет та ментальність
  4. Школа Аналів.
  5. Історичні витоки вивчення ментальності
  6. Методи проведення досліджень у психології ментальності.
  7. Ментальність в етнопсихології
  8. Ментально-психічні компоненти
  9. Моваі ментальність
  10. Вунд про ментальність
  11. Ментальність і політичне життя
  12. Ментальність у роботах укр. представників
  13. Кульчицький Янів
  14. 40. Ментальні особливості українців
  15. ІНФЕКЦІЇ СЕЧОВОЇ СИСТЕМИ
  16. ЕТАЛОНИ ВІДПОВІДЕЙ НА КЛІНІЧНІ СИТУАЦІЙНІ ЗАВДАННЯ ТА ПОЯСНЕННЯ
  17. Лікарські помилки в онкології — стара і вічно актуальна проблема[*]
- Акушерство и гинекология - Анатомия - Биология - Болезни уха, горла и носа - Валеология - Ветеринария - Внутренние болезни - Военно-полевая медицина - Восстановительная медицина - Гастроэнтерология и гепатология - Гематология - Геронтология, гериатрия - Гигиена и санэпидконтроль - Дерматология - Диетология - Здравоохранение - Иммунология и аллергология - Интенсивная терапия, анестезиология и реанимация - Инфекционные заболевания - Информационные технологии в медицине - История медицины - Кардиология - Клинические методы диагностики - Кожные и венерические болезни - Лучевая диагностика, лучевая терапия - Маммология - Медицина катастроф - Медицинская паразитология - Медицинская этика - Медицинские приборы - Медицинское право - Наследственные болезни - Неврология и нейрохирургия - Нефрология - Онкология - Организация системы здравоохранения - Оториноларингология - Офтальмология - Патофизиология - Педиатрия - Приборы медицинского назначения - Психиатрия - Психология - Пульмонология - Стоматология - Судебная медицина - Токсикология - Травматология - Фармакология и фармацевтика - Физиология - Фтизиатрия - Хирургия - Эмбриология и гистология - Эпидемиология -