2.2. Фізичні канцерогени

кнують природні фізичні канцерогени — уль­трафіолетова радіація, космічне випромінювання (Y-промені, нейтрони) та інкорпоровані в організ­мі радіонукліди — вуглець, калій, радон.

Науково-технічна революція спричинилася до збільшення і глобального розповсюдження радіо­нуклідів з а-, в- і Y-випромінюванням. Внаслідок аварій на АЕС, неякісного захоронення «відпра­цьованих» радіоізотопів, аварій атомних реакторів, підводних човнів, ядерних вибухів тощо зростає радіоактивність води, грунту, повітря. У медичній практиці розширився діапазон застосування різних методик та технологій, пов'язаних із опромінен­ням організму рентгенівськими та Y-променями, введенням в організм радіонуклідів. Зменшення озонового шару в атмосфері збільшує на Землі активність ультрафіолетових променів з неперед­баченим шкідливим впливом на природу, що ви­ходить за межі онкології.

За сучасними міжнародними нормативами, гранично допустимою дозою опромінення є доза 0,05 Зв (5 бер) на рік для професійних працівни­ків, які безпосередньо працюють з джерелами іонізуючих випромінювань, і 0,005 Зв (0,5 бер) для окремих контингентів населення, що прожи­вають на території контрольованої в радіаційному відношенні зони. Але доведено, що й ці гранично допустимі дози не є байдужими для здоров'я лю­дей. Дослідження останніх років засвідчили, що навіть мінімальні дози опромінення підвищують ризик канцерогенних і мутагенних ефектів.

Слід зазначити, що канцерогенна (мутагенна) дія хімічних канцерогенів та іонізуючої радіції си­нергічна, і тому треба ставитися насторожено до поняття «допустимих» доз, особливо якщо взяти до уваги, що рак частіше виникає в людей з дефіци­том імунітету і генетичною предиспозицією, в яких такі дози не є еквівалентними.