Принципи надання медичних послуг

Як справедливо зазначають сучасні дослідники, питанню про принципи права пощастило в науці за кількістю та якістю присвяченої йому літератури, але не пощастило в частині загальноприйнятого його вирішення [79, с.

Конституція України є головним джерелом і стоїть в авангарді нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров’я, зокрема надання медичної допомоги. Конституційні норми створюють правову основу статусу особи у сфері охорони здоров’я. І ця основа включає не лише закріплення відповідного права, але й засобів його забезпечення, які має держава у своєму розпорядженні й закладені в політичній та економічній системах, а також його соціальній основі [168].

Однак, ототожнювати правові норми, які складають основу правового регулювання у сфері медичних послуг, із принципами такої діяльності не є правильно, оскільки останні є більш широкою категорією та не завжди залежать від суб’єктивної думки нормотворця.

Слід додати, що в юридичній науці принципи визначаються як:

1) вихідні положення та теоретичні ідеї, що віддзеркалюють об’єктивні закономірності розвитку держави й суспільства, найбільш характерні риси організації та функціонування не тільки самої державної служби, але й усієї системи органів державної влади, визначають зміст складних стосунків усередині цієї системи [159]; 2) вимоги, які: а) обов’язкові для всіх осіб і організацій, що певною мірою стосуються державної служби; б) поширюються на всі види державної служби і є загальними в рамках державної служби; 3) охоплюють всі організаційні, правові та інші сторони, з яких складається зміст державної служби [89; 169, с. 98].

В. Клюзко переконаний, що принципи - це специфічне поняття, змістом якого є не тільки сама закономірність, відносини, взаємозв’язок, скільки наше знання про них [61].

Водночас В. Семенов зауважив, що «часто принципи права називають і вважають принципами правового регулювання. Це слушно лише частково» [160, с. 27]. На думку А. Колодія, принципи права та принципи правового регулювання не можна ототожнювати, оскільки другі - «це принципи зовсім іншого рівня, форми, соціального спрямування дії права» [63, с.37]. У триланковій системі принципів ученого на першій позиції перебувають загальносоціальні принципи; на другій - власне принципи права (системні і структурні); на третій - принципи правового регулювання [63, с. 38-39]. Далі А. Колодій поглиблює уявлення про принципи правового регулювання: «Загальноправові, міжгалузеві, галузеві, принципи інститутів права, структури права (загальносоціального і юридичного, публічного і приватного, регулятивного і охоронного, матеріального і процесуального, об’єктивного і суб’єктивного), що відбиваються у принципах правоутворення, правореалізації і правоохорони, слід вважати принципами правового регулювання. Така якість цих принципів відбиває особливу залежність їх від сутності права, специфіки правового регулювання суспільних відносин, що також їх об’єднує та наближає один до одного. Отже, принципи правового регулювання - специфічно юридичні принципи, які виражають характер регульованих відносин (предмет), зміст регулювання (його сутність) і його засоби (методи)» [63, с. 109-110; 156, с. 111].

З цього слідує, що в аналізованій сфері принципи - це: 1) система об’єктивно існуючих у суспільстві цінностей з пріоритетом життя і здоров’я людини перед іншими благами та забезпечення охорони їх публічною адміністрацією; 2) вимоги, які розповсюджуються на суб’єктів надання медичних послуг; 3) керівні засади здійснення такої діяльності; 4) сукупність заходів з урегулювання суспільних дій шляхом втручання публічної адміністрації у процес надання медичних послуг.

Існує думка, що принцип правового регулювання - це узагальнення численних механізмів правового регулювання, які можуть бути застосовані; це певна модель правового регулювання. Принципи правового регулювання містять конкретний спосіб правового регулювання правовідносин, чітко визначений спосіб реалізації та застосування встановлених прав та обов’язків - принцип нормативного регулювання, принцип свободи договору (тип правового регулювання); судового захисту цивільного права та інтересу; диспозитивності, імперативності (методу правового регулювання); принцип аналогії права. Тут треба згадати слова С. Алексєєва, який, досліджуючи загальні дозволи та заборони у праці, спочатку хотів схарактеризувати їх як юридичні принципи, проте дійшов висновку, що це є різні, самостійні феномени, які мають у ключовій матерії ключове значення (тому однопорядкові). На відміну від принципів права, загальні регулятивні засади належать не до фактичного змісту, а безпосередньо до регулятивного аспекту права. Отримуючи різний статус у праві, принципи права зупиняються на інтелектуальному аспекті права, а загальні регулятивні елементи в його вольових засадах стають регулювальним чинником, основою для правового регулювання [5; 106; 156, с. 112].

Для початку, щоб схарактеризувати принципи надання медичних послуг, слід зазначити, що вони є складовою регулювання охорони здоров’я.

Медична реформа 2017 року закріпила трактування охорони здоров’я як системи заходів, що здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, фізичними особами-підприємцями, які зареєстровані в установленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, медичними та фармацевтичними працівниками, громадськими об’єднаннями і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини за максимально біологічно можливої індивідуальної тривалості її життя [112; 130].

А тому державне регулювання в цій сфері - це здійснення державою комплексних заходів (організаційних, правових, економічних тощо) у сфері соціальних, економічних, політичних, духовних тощо суспільних процесів із метою збереження й підвищення наявного рівня здоров’я всього населення та кожної людини зокрема, запобігання на загальнодержавному рівні негативним суспільним явищам і хворобам, що мають безпосередній стосунок до рівня здоров’я населення. Завдання державного регулювання - впливати на розвиток об’єктів медичної сфери всіх форм власності, здійснювати контроль за наданням ними високоякісних послуг для вирішення соціальних проблем, пов’язаних зі здоров’ям, законодавчо гарантувати однакові умови господарської діяльності медичних підприємств і організацій. Запорукою поліпшення державного регулювання охорони здоров’я населення України є укріплення основ реалізації його механізму через законодавчо визначену національну податкову, бюджетну, кредитну, інвестиційну, валютно-фінансову, митну, науково-технічну політику [118; 123; 163].

Тобто загальні принципи регулювання охорони здоров’я є системою засад, на яких має базуватись основа принципів надання медичних послуг.

У сфері державного управління закріплення (фіксування) певних закономірностей (які є актуальними для тієї чи іншої галузі управління) у суспільній свідомості здійснюється у правовій формі, частіше у вигляді відповідних юридичних норм. Таким чином, принципи державного управління - це його закономірності, проаналізовані наукою і закріплені у практиці: у правових нормах, або узагальнення чинних у державі юридичних правил; це основоположні засади, керівні настанови, що визначають найважливіші правила, за якими управління здійснюється й організується. Принципи як поняття теорії відображають сутність і реальність процесів державного управління, підпорядковуючись певним законам. Можна сказати, що принципи управління характеризуються двома ознаками: належність до пізнаних наукою і практикою позитивних закономірностей; зафіксованість у суспільній свідомості [61].

Одним із перших дослідників, хто спробував систематизувати принципи управління, був французький інженер і науковець Анрі Файоль (1841-1925). В основі запровадженої ним системи управління була адміністративна доктрина. Виходячи з неї, у 20-х рр. ХХ ст. Фаойль визначив 14 принципів управління, які, на його думку, придатні для всіх без винятку

сфер адміністративної діяльності: поділ праці; повноваження і

відповідальність; дисципліна; єдиноначальність; єдність керівництва; підпорядкування особистих інтересів загальному; винагорода; централізація; ієрархія; порядок; справедливість; стабільність штату; ініціатива;

корпоративний дух [12; 61; 193].

Тому у сфері надання медичних послуг чільне місце займають принципи державного управління, які притаманні всім без винятку сферам адміністративної діяльності.

Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про охорону здоров’я» від 15.07.1971 № 27-VIII [141] передбачав, що законодавство Української РСР про охорону здоров’я регулює суспільні відносини в галузі охорони здоров’я населення з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, здоров’я, високого рівня працездатності й довголітнього активного життя громадян; запобігання і зниження захворюваності, дальшого скорочення інвалідності і зниження смертності; усунення чинників і умов, які шкідливо впливають на здоров’я громадян. Охорона здоров’я населення в Українській РСР забезпечувалась системою соціально-економічних і медико-санітарних заходів.

Серед закріплених принципів охорони здоров’я тогочасного спеціалізованого законодавства [141] слід виокремити:

1) гарантованість права громадян на охорону здоров’я (стаття 3);

2) обов’язок усіх державних органів, громадських організацій охороняти здоров’я населення (стаття 4);

3) участь громадськості в діяльності органів і закладів охорони здоров’я (стаття 5);

4) проведення широких оздоровчих і профілактичних заходів, виявлення особливої турботи про охорону здоров’я молодшого покоління (стаття 6);

5) створення на виробництві і в побуті належних санітарно-гігієнічних умов, усунення причин виробничого травматизму, професійних хвороб, а також інших чинників, які негативно впливають на здоров’я (стаття 6);

6) проведення заходів з оздоровлення навколишнього середовища, забезпечення санітарної охорони водойм, ґрунту й атмосферного повітря (стаття 6);

7) планового розвитку мережі закладів охорони здоров’я і підприємств медичної промисловості (стаття 6);

8) безплатного задоволення потреби населення в усіх видах медичної допомоги; підвищення якості й культури медичної допомоги; поступового розширення диспансерного нагляду; розвитку спеціалізованої медичної допомоги (стаття 6);

9) безплатного надання лікувальних і діагностичних засобів у стаціонарному лікуванні з поступовим розширенням безплатного або на пільгових умовах надання лікувальних засобів і в інших видах медичної допомоги (стаття 6);

10) розширення мережі санаторно-курортних закладів, профілакторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, туристських баз та інших закладів для лікування і зміцнення здоров’я громадян (стаття 6);

11) фізичного і гігієнічного виховання громадян; розвитку масової фізичної культури і спорту (стаття 6);

12) розвитку науки, планового здійснення наукових досліджень, підготовки наукових кадрів і висококваліфікованих спеціалістів у галузі охорони здоров’я (стаття 6);

13) використання в діяльності закладів охорони здоров’я досягнень науки, техніки і медичної практики, оснащення цих закладів найновішою апаратурою (стаття 6);

14) розвитку науково-гігієнічних основ харчування населення (стаття

15) широкої участі громадських організацій і трудових колективів в охороні здоров’я населення (стаття 6).

За доби існування Української Народної Республіки охорона здоров’я населення, а відтак і особливості надання медичних послуг, базувалась на принципах загальнодоступності та державної гарантованості, безоплатності як медичної допомоги, так і надання лікувальних і діагностичних засобів (у стаціонарному лікуванні); плановості мереж закладів охорони здоров’я; профілактичної діяльності з метою фізичного і гігієнічного виховання громадян, розвитку масової фізичної культури і спорту; участі громадськості у справах охорони здоров’я.

Наразі система принципів охорони здоров’я (регулювання цієї сфери) дещо відрізняється від попередньої. Безпосередньо до основ надання медичних послуг можна віднести: 1) пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами;

2) дотримання прав і свобод людини і громадянина; 3) рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги (послуги); 4) орієнтація на сучасні стандарти у сфері охорони здоров’я; 5) надання медичних послуг на правовій і договірній основі [112].

Указ Президента України «Про Концепцію розвитку охорони здоров’я населення України» від 07.12.2000 № 1313/2000 [140] передбачає, що в системі управління у сфері охорони здоров’я мають реалізовуватися принципи: децентралізації зі збереженням відповідальності за результати діяльності на кожному рівні системи; реорганізації високовартісних видів медичної допомоги; незалежної експертизи наукових проектів та їх результатів.

Якщо звернутись до доктринальних положень щодо аналізованого питання, то зокрема В. Чернецький зазначає: «Принципи організації системи охорони здоров’я населення: справедливість у доступі населення до медичної допомоги, охорони здоров’я незалежно від форми власності медичних закладів; неухильне дотримання забезпечення прав і свобод людини і громадянина в сфері надання медико-санітарної допомоги; визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним із головних чинників благополуччя та поліпшення життя українського народу; профілактична та реабілітаційна спрямованість діяльності в сфері охорони здоров’я; спадкоємність організації та реформування охорони здоров’я з урахуванням світового досвіду; комплексний медико-екологічний, медико- соціальний, міжгалузевий підхід до вирішення проблем охорони здоров’я; наукова обґрунтованість проектів з охорони здоров’я; інформаційна відкритість діяльності в сфері охорони здоров’я [182, с. 285].

Н. Шевчук додає, що у сфері адміністративно-правового забезпечення охорони здоров’я на регіональному рівні слід розрізняти дві групи принципів:

1) переважно загальнодержавної спрямованості: поєднання вітчизняних традицій і зарубіжного досвіду організації та надання медичної допомоги; профілактична спрямованість організації медичної допомоги; поєднання централізації та децентралізації організації охорони здоров’я.

2) переважно регіональної спрямованості: доступність медичної допомоги; пріоритет розвитку та адміністративно-правового забезпечення первинної ланки надання медичної допомоги; планування використання сил і засобів медичної служби на рівні регіону [186, с. 86].

Відповідно до такого різновиду медичної послуги, як трансплантологія, доцільно навести думку О. Пелагеші, який визначає такі правові принципи проведення державної політики в цій сфері: гласність; збалансованість; публічність; чітка антикримінальна спрямованість. За його переконанням, до правових принципів розвитку трансплантологічної мережі України належать адміністративно-територіальна зумовленість й урахування фінансово- економічного стану держави. У свою чергу правові принципи підготовки кадрів для трансплантологічної служби - обов’язковість вивчення трансплантологи в усіх вищих медичних закладах; державне фінансування стажування провідних фахівців за кордоном; визначення базових навчальних центрів у сфері трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині [114, с. 48-49; 186, с. 81].

Таким чином, принципи, за допомогою яких урегульовуються суспільні дії у сфері втручання публічної адміністрації у процес надання медичних послуг, - це поєднання централізації та децентралізації; профілактична та реабілітаційна спрямованість; гарантії доступності якісних послуг; фінансування та організація системи охорони здоров’я через визнання людини найвищою цінністю тощо.

Щодо ринків медичних послуг І. Шевчук зазначає таке: регіональна політика формування регіональних ринків медичних послуг має будуватися на певних принципах, зокрема: цілеспрямованості; легітимності, прозорості й публічності; синхронізації дій; наукової обґрунтованості; системності; єдності; адаптивності; урахування особливостей регіонів; поєднання інтересів; субсидіарності; соціальних гарантій; поляризованого розвитку; зворотного зв’язку; регулювання тарифів; інноваційності [185, с. 47-48].

Слід додати, що принципи надання медичних послуг і принципи формування ринку медичних послуг певною мірою дублюються, проте медичні послуги мають базуватися на пріоритеті здоров’я конкретного пацієнта, у той час як ринок медичних послуг є елементом конкурентної економіки.

Окрім того, під час надання медичних послуг та організовуючи процес їх здійснення, суб’єкти мають дотримуватися таких принципів:

1. Раціонально застосовувати лікарські засоби (відповідно до інструкції для медичного застосування лікарського засобу; відповідно до клінічних показань; у дозах, що індивідуально підібрані; протягом необхідного строку; за мінімальну ціну).

2. Неухильно дотримуватись Методики розробки та впровадження медичних стандартів (уніфікованих клінічних протоколів) медичної допомоги на засадах доказової медицини, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 28 вересня 2012 року № 751, зареєстрованої в

Міністерстві юстиції України 29 листопада 2012 року за № 2001/22313 (далі - Методика) під час розроблення локальних протоколів.

3. За цільовим призначенням використовувати кошти на надання медичної допомоги із застосуванням лікарських засобів (видатки закладу охорони здоров’я, пов’язані з наданням медичної допомоги пацієнтам, коли лікарські засоби застосовуються з порушенням медико-технологічних документів, розглядаються з урахуванням пункту 24 статті 116 Бюджетного кодексу України та передбачають у таких випадках направлення відповідних матеріалів органам, визначеним у статті 118 Бюджетного кодексу України).

4. Персональна відповідальність керівників закладів охорони здоров’я та їх заступників з медичного обслуговування населення за дотримання медико-технологічних документів та цих принципів [142].

Національна стратегія реформування системи охорони здоров’я в Україні на період 2015-2020 років [103] передбачає, що майбутня система охорони здоров’я має базуватися на трьох засадничих принципах, які є фундаментальними й такими, що мають застосовуватися в усіх секторах охорони здоров’я та мають бути відображені на кожному наступному етапі реформи, а саме: 1) орієнтованість на людей; 2) орієнтованість на результат;

3) орієнтованість на втілення; 4) гарантований пакет послуг, що доступний кожному громадянину; 5) дотримання національних стандартів якості та професіоналізму; 6) співпраця різних секторів економіки, служб, організацій в інтересах пацієнтів, громад і населення (міжсекторальна взаємодія); 7) співвідношення ціна-якість і найбільш ефективне, справедливе та стійке використання обмежених ресурсів; 8) підзвітність громадам і пацієнтам; 9) взаємоповага пацієнтів і медичних працівників.

Також важливе значення має принцип гарантованого надання медичних послуг особам у межах державних, комунальних або/та приватних програм як системи засадничої відповідальності державних, комунальних і приватних закладів за доступність і якість медичних послуг, що фінансуються в межах цих програм, при покладенні фінансового тягаря оплати медичних послуг за їх межами на страхового суб’єкта, а у приватних медичних закладах - також і на споживача медичних послуг.

Поза увагою залишився не менш важливий аспект - морально-правові основи професійної діяльності медичних працівників, окреслені в Міжнародному кодексі медичної етики, а саме: повага до прав пацієнтів, лікарів, іншого медичного персоналу; дотримання конфіденційності щодо пацієнта, збереження лікарської таємниці; пріоритет інтересів пацієнта; обов’язок оберігати людське життя; обережне ставлення до інновацій; надання невідкладної допомоги [13].

Міжнародний кодекс медичної етики базується на дотриманні принципів Женевської декларації, що потребує від лікаря присвятити своє життя служінню на благо людині; з повагою і вдячністю ставитися до своїх учителів; добросовісно і достойно виконувати свій професійний обов’язок, незважаючи на будь-які обставини; турбуватися насамперед про здоров’я пацієнтів; зберігати лікарську таємницю; стверджувати чесні та благородні традиції професії лікаря; ставитися до колег як до братів і сестер; стверджувати людське життя від самого його початку як найвищу цінність [47].

Нехтування основами біоетики та деонтології в базових нормативних документах зводить весь процес реформування медичної галузі в Україні до суто економічних проблем, надаючи фінансовому аспекту питання першочергового значення. Такий перенос акценту з морального на матеріальний аспект змінює ідеологічну сутність медичної допомоги, порушує принципи партнерських взаємовідносин лікаря і пацієнта, коли мотивацією лікаря стає не самовіддане служіння пацієнту, а спокуса збагачення за його рахунок. Отже, врахування принципів біоетики має бути наріжним каменем реформування вітчизняної системи охорони здоров’я [71].

Таким чином, принципи надання медичних послуг можна класифікувати на:

1) принципи правового регулювання в сфері надання медичних послуг, за допомогою яких урегульовуються суспільні дії шляхом втручання публічної адміністрації на процес надання медичних послуг:

- поєднання централізації та децентралізації;

- профілактична та реабілітаційна спрямованість;

- гарантії доступності якісних послуг;

- фінансування та організація системи охорони здоров’я через визнання людини найвищою цінністю тощо;

2) організаційні, тобто керівні засади здійснення такої діяльності:

- відкритості;

- підзвітності;

- якості;

- доступності;

- належності;

- ефективності;

- зворотної комунікації та міжсекторальної взаємодії;

- використання коштів на благо пацієнтів та інші;

3) технічні, які супроводжують процес надання медичних послуг:

- автоматизації системи надання медичних послуг із винесенням до електронних карток кожного етапу її реалізації;

- забезпечення лікарів та допоміжного персоналу інвентарем для якісного та належного надання медичної послуги та інші;

4) процедурні, які реалізуються під час надання послуги:

- дотримання стандартів і використання протоколів;

- індивідуалізація конкретного пацієнта та взаємоповаги;

- раціональне призначення лікування, зокрема і застосування лікарських засобів;

- своєчасність, плановість, поетапність і чітка деталізація надаваної

послуги тощо.

5) професійні, тобто вимоги, які розповсюджуються на суб’єктів надання медичних послуг:

- добросовісно, якісно і достойно виконувати свої професійні обов’язки;

- зберігати лікарську таємницю;

- піклуватися про здоров’я пацієнтів;

- пропагувати людину та її здоров’я як найвищі цінності в лікарській діяльності;

- удосконалювати свій рівень професіоналізму;

- піднімати авторитет діяльності лікаря та утверджувати чесні й благородні традиції такої професії.

Усе вищенаведене дає змогу навести такі висновки стосовно принципів надання медичних послуг:

1) немає загальноприйнятого вирішення питання серед науковців стосовно категорії «принципи», що спричиняє неоднаковість розуміння їх сутності та значення в конкретній сфері їх існування;

2) ототожнювати правові норми, які складають основу правового регулювання в сфері медичних послуг із принципами такої діяльності не правильно, оскільки останні є більш ширшою категорією та не завжди залежать від суб’єктивної думки нормо творця;

3) принципи надання медичних послуг - це: 1) система об’єктивно існуючих у суспільстві цінностей з пріоритетом життя і здоров’я людини перед іншими благами та забезпечення охорони їх публічною адміністрацією; 2) вимоги, які розповсюджуються на суб’єктів надання медичних послуг; 3) керівні засади здійснення такої діяльності; 4) сукупність заходів з урегулювання суспільних дій шляхом втручання публічної адміністрації у процес надання медичних послуг;

4) загальні принципи регулювання охорони здоров’я є системою засад, на яких має базуватись основа принципів надання медичних послуг; більше того, в аналізованій сфері чільне місце займають принципи державного управління, які притаманні всім без винятку сферам адміністративної діяльності;

5) за доби існування Української Народної Республіки охорона здоров’я населення, а відтак і особливості надання медичних послуг базувались на принципах загальнодоступності та державної гарантованості, безоплатності як медичної допомоги, так і надання лікувальних і діагностичних засобів (у стаціонарному лікуванні); плановості мереж закладів охорони здоров’я; профілактичної діяльності з метою фізичного й гігієнічного виховання громадян, розвитку масової фізичної культури і спорту; участі громадськості у справах охорони здоров’я;

6) принципи надання медичних послуг і принципи формування ринку медичних послуг певною мірою дублюються, проте медичні послуги мають базуватись на пріоритеті здоров’я конкретного пацієнта, у той час як ринок медичних послуг є елементом конкурентної економіки;

7) принципи надання медичних послуг за функціональним призначенням можна класифікувати на:

- принципи правового регулювання в сфері надання медичних послуг, тобто за допомогою яких урегульовуються суспільні дії шляхом втручання публічної адміністрації на процес надання медичних послуг (поєднання централізації та децентралізації; профілактична та реабілітаційна спрямованість; гарантії доступності якісних послуг; фінансування та організація системи охорони здоров’я через визнання людини найвищою цінністю тощо);

- організаційні принципи, тобто керівні засади здійснення такої діяльності (відкритості; підзвітності; якості; доступності; належності; використання коштів на благо пацієнтів; ефективності; зворотної комунікації та міжсекторальної взаємодії та інші);

- технічні принципи, які супроводжують процес надання медичних послуг (автоматизації системи надання медичних послуг із винесенням до електронних карток кожного етапу її реалізації; забезпечення лікарів і допоміжного персоналу інвентарем для якісного та належного надання медичної послуги та інші);

- процедурні принципи, які реалізуються під час надання послуги (дотримання стандартів і використання протоколів; індивідуалізація конкретного пацієнта та взаємоповаги; раціональне призначення лікування, зокрема і застосування лікарських засобів; своєчасність, плановість, поетапність і чітка деталізація надаваної послуги тощо);

- професійні принципи, тобто вимоги, які розповсюджуються на суб’єктів надання медичних послуг (добросовісно, якісно і достойно виконувати свої професійні обов’язки; зберігати лікарську таємницю; піклуватися про здоров’я пацієнтів; пропагувати людину та її здоров’я як найвищі цінності в лікарській діяльності; удосконалювати свій рівень професіоналізму; піднімати авторитет діяльності лікаря та утверджувати чесні та благородні традиції такої професії).

Отже, принципи надання медичних послуг - це основні, керівні засади та вимоги, які поширюються на суб’єктів надання медичних послуг, забезпечують гарантоване право громадян на їх доступність і відповідну якість, сприяючи при цьому відновленню та покращенню фізичного і психічного здоров’я населення.

Деякі принципи надання медичних послуг формуються шляхом правового втручання публічної адміністрації на процес надання медичних послуг (принципи правового регулювання у сфері надання медичних послуг), а інші не завжди залежать від суб’єктивної думки нормо творця. Окрім того всі принципи в цій сфері доцільно класифікувати на організаційні (керівні засади здійснення такої діяльності); технічні (супроводжують процес надання медичних послуг); процедурні (реалізуються під час надання послуги); професійні (вимоги, які розповсюджуються на суб’єктів надання медичних послуг).

1.3